Заснування селища пов’язано з будівництвом головного промислового об’єкта селища — Іршанського гірничо-збагачувального комбінату, що спеціалізується на видобутку та збагаченні ільменітових (титанових) руд. Розсипні родовища ільменіту розташовані в радіусі від 6 до 21 км від Іршанська. Технологія передбачає розкриття, видобуток і збагачення руди. З 2004 року ГЗК входить до складу ЗАТ «Кримський Титан».
Утворений Іршанськ 5 серпня 1960 року на базі промислових майданчиків Іршанського гірничо-збагачувального комбінату та Іршанського будівельно-монтажного управління № 72 (БМУ-72) як робітниче селище. Першими поселенцями на теренах сучасного Іршанська у 1953 році були геологорозвідники та будівельники. У народі нове поселення називали «11-ий кілометр» (відстань від тодішньої залізничної станції «Турчинка») та неофіційно величали — «місто Титаноград». На той час новий населений пункт адміністративно підпорядковувався Новоборівській селищній раді. У ньому проживали робітники, службовці та їхні родини, всього налічувалось 876 мешканців.
Надра околиць Іршанська багаті на цінні мінерали. Серед них перше місце займають поклади ільменіту. Відкривачем поліського металу в 1930-их роках був відомий житомирський геолог, професор Степан Володимирович Бєльський. Саме він представив перші дані про наявність ільменіту високих концентрацій у русловій частині Ірші. Подальші пошуки, вивчення й оцінка продовжувались геологорозвідниками як у довоєнні, так і у післявоєнні роки. Згідно з легендою, ще за часів Івана Богуна, на берегах древньої Рзи (Ірші) місцеві жителі відшукали болотну руду. З неї виготовляли метал на плуги, серпи, зброю, шоломи, кольчуги та мечі, які були відомі своєю міцністю навіть за межами Київської Русі.
Наприкінці 1954 року у числі першої організованої виробничої одиниці з Киргизстану на Прирейкову базу селища Нова Борова, для забезпечення новобудови електроенергією, прибув енергопоїзд № 37 із трудовим колективом у складі 31 фахівця. Відтоді почалася історія Іршанського ГЗК — головного підприємства Житомирщини з видобутку ільменітових пісків та їхнього збагачення. Першим директором комбінату був призначений Семен Маркелович Санніков. Нове підприємство розпочало розробку Іршанської групи родовищ титанових руд.
Навесні 1956 року дослідна 50-літрова драга видала перші кілограми ільменітового концентрату. На той час, окрім комбінату, в Іршанську діяли два будівельно-монтажні управління, Турчинський промисловий комбінат та хлібопекарня. Для робітників збудували гуртожитки барачного типу (теперішня вулиця Гулія). Згодом на території населеного пункту вже розміщувалися клуб, 2 бібліотеки, медичний пункт, дитячий садок, пошта, відділення зв’язку та їдальня. 1956 року були збудовані 2 перші сучасні житлові будинки № 1 та № 3 по вулиці Гагаріна з усіма зручностями. У січні 1963 року Іршанськ отримав статус селища міського типу й став центром селищної ради. Того ж року відбулися перші вибори до ради, на яких було обрано 25 депутатів.
1986 року селище титанодобувників нагороджене Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР за трудові успіхи, високу культуру та зразковий благоустрій.
